Мy view

В перші дні в Україні отримуєш масу емоцій, велика частина з яких негативних. Це в перші дні, а далі починаєш звикати, забуваєш про погане, намагаєшся знайти хороше.  І складається враження, що людям байдуже. Всіх все влаштовує, або ніхто не хоче помічати весь той безлад, що відбувається.  Але ж так жити не можна! Я відтягував з написанням цього запису, думав щоб трішки все вляглося, якщо б написав відразу, це виглядало б, як я запроданець і зовсім не люблю своєї країни. Для декого це і зараз буде так виглядати.  Далі вже чекати не буду, починаю забувати весь той безлад.
Я до цих пір пам’ятаю під’їзд будинку в якому проживає моя теща і де я жив протягом  відпустки. Я його і раніше бачив, хоча цього разу він справив особливо погане враження.  До Хмельницького доїхав вже серед ночі(емоції від поїздки можна прочитати тут)  і все шокуюче було в наступні дні. А в цей вечір я побачив лише під’їзд. Після норвезької чистоти, він залишив дуже погане враження, хоча він нічим не відрізняється від сотень і тисяч інших під’їздів в Україні(є і інші, де квіти на площадках). Але це відчуття «засмальцьованості» яке побачив в під’їзді, а далі і на вулиці,  яке не полишає і зараз.  Потім думка про під’їзд, знову і знову поверталась до моєї голови.  Я не міг збагнути чому в людей така байдужість? В під’їзді 36 квартир і ви, жителі,  не можете зібратись і навести порядок в своєму під’їзді, для себе ж.   Про який порядок на вулицях і в країні можна говорити?  Накурено, купа бичків, стіни краски не бачили роки, а сходи мокрої ганчірки.  Це я побачив через кілька днів і стало страшно за дітей. Я знаю, що вони поряд,  не вірив, що так близько.

( Read more... )