Два тижні промайнули як одна мить і пора повертатись на чужину, яка вже встигла стати частково своєю. Багато чого можна і потрібно перейняти від цієї чужини. Сумно було їхати з України, не дивлячись на весь той безлад... Знову прощання з рідними, небагатьма друзями і з самою Україною. І дорога... Ох ці дороги. До Києва довелось їхати маршруткою, сидів на "колесі" і відчув весь смак доріг. По дорозі кілька разів засинав і просинався від удару об раму вікна. В цей самий час в голову прийшла думка(мабуть добре вдарився), що ями спеціально потрібно проектувати в майбутніх дорогах. Як же ми без них? Ми до них так звикли і без них вже не зможемо. Я і позитив знайшов - менше аварій через те, що водій засне за кермом, і не так сумно їхати, весь час щось потрібно обминати. Однією з небагатьох світлих "плям" був аеропорт. Новий термінал D справляє приємне враження, все нове, блискуче, сучасне. Порівнюючи з 2009 роком, коли я вперше прилетів літаком, зміни відчутні. Тоді він виглядав дуже маленьким і бідним. Я так зрозумів, що всіх пасажирів перевели до цього терміналу. Минулого року і автобуси не ставали, один Norwegian летів в той день і ехо лунало по терміналу. На цей раз я і не впізнав, стільки людей. Не знаю на скільки відсотків завантаженість, проте потенціал великий. Нема кому літати. В терміналі були виставлені фото від Airfrance з зірками які літали цими авіалініями. До аеропорту зручно добратись з залізничного вокзалу, лише ціни зросли, було 25 гривень, а зараз 40. Інфляція? Минулого року на залізничному вокзалі і туалет був безкоштовний, а зараз 2.50. Не зрозуміло лише за що беруть ці гроші. Тоді було чисто і сухо, а цього разу сморід страшенний, вся підлога мокра і це о 12 годині дня. В аеропорту всі процедури пройшов дуже швидко, при вильоті про гроші ніхто не запитував. Такі як я не вивозять з України, а ті хто вивозить - в того не питають, хай лише спробують запитати. До вильоту було близько годині, тому я використав час для фотографування всього, що поряд. Чоловік в автомобіль дуже гарно показує ту картину, яку я бачив дуже часто в Україні. Доводилось навіть чути таке: Вони думають, що платять нам , а ми думаємо, що робимо. Якось так. Далі була посадка в літак. На цей раз місце було в хвості, це вперше мене так занесло. Всі інші рази був десь в районі крил. Звідси було видно як їх трясе. В літаках цієї компанії є безкоштовний інтернет, мабуть краще б його не було. Ну дууууууууууууже повільний, ЖЖ так і не зміг як слід завантажити. Все решта платно. В літаку знову зустрів жіночку з якою летів минулого року. Минулого разу вона була по переду, а цього разу на цьому самому ряді, що і я. Чому я її запам'ятав? О це дуже цікава українка з норвезьким паспортом. Того разу її вистачало кругом. Вона голосно пояснювала своїм українським друзям, що і як в літаку, потім вломала кусок пластмаси від стелі, коли налаштовувала силу "дуйки". Гріх не запам'ятати. Цього разу була сама і не запам'яталась нічим. Далі був приліт в аеропорт Gardermoen в Осло. Цікавий аеропорт, великий, на мій погляд, більший чим Бориспіль. Пасажиропотік точно більший при тому, що в Норвегії проживає 5 млн чоловік. Добре що до наступного літака було більше 1,5 години, в іншому разі все могло бути дуже сумно. По прильоті потрібно забрати свою сумку і з нею йти на другий поверх і заново реєструватись. В Києві так замотали сумку пластиком, що стюардеса, яка йшла в тому самому напрямку, розсміялась і запитала: " Ти на ній сидів"? Але тут сюрприз, все потрібно робити самому. В автоматі роздрукувати квиток і наклейки для сумки. Багаж також потрібно здавати самому. Як тут справляються люди, що летять вперше я не знаю. І якщо між літаками мало часу - це також проблема. В аеропорту лише декілька чоловік які ходять по терміналі і можуть допомогти. Самому потрібно поставити сумку на стрічку і відсканувати наклейку. І тут мене спіткала невдача, на екрані показало вагу сумки в 21 кілограм, забагато. Потрібно щось виймати, люди можуть пропустити і пропускають, а машина ні. Що діставати? В руку попало сало, його і поклав в ручну поклажу. Все менше 20 кг, стрічка потягла сумку, а я пішов на огляд. Дістав з рюкзака комп'ютер, сало залишилось. Пройшов рамку, лоток з комп'ютером також, а рюкзак завернули на ще один круг, чують гади що сало в ньому. Я вже тут починаю думати, що відберуть. А як же я без сала? Сідати з салом на потяг? А може пройде? Після другого кругу рюкзак з салом прямує в руки чорнявого хлопця в рукавичках, бачу, що не москаль, не має відібрати. Підкликає мене, просить відкрити. Відкриваю сумку, показую лоток і кажу: " сало, стратегічний національний продукт"! А він: " не ліквід"?! (Noliquid). Тут хотів йому в лице плюнути, як це не ліквід? Ліквід, ще й який! Домашне сальце!!! І як після цього расистом не стати? Віддає сумку з салом і я з полегшенням йду на літак. А в літаку людей... Займаю місце і за 40 хвилин я в Тронгеймі, точніше в аеропорту Værnes. В якому я успішно пропускаю один з потягів і ще годину чекаю на іншого... А про потяг вже іншим разом.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
На чужину...
Nov. 5th, 2013 10:55 pmІ дорога...
Ох ці дороги. До Києва довелось їхати маршруткою, сидів на "колесі" і відчув весь смак доріг. По дорозі кілька разів засинав і просинався від удару об раму вікна. В цей самий час в голову прийшла думка(мабуть добре вдарився), що ями спеціально потрібно проектувати в майбутніх дорогах. Як же ми без них? Ми до них так звикли і без них вже не зможемо. Я і позитив знайшов - менше аварій через те, що водій засне за кермом, і не так сумно їхати, весь час щось потрібно обминати.
Однією з небагатьох світлих "плям" був аеропорт. Новий термінал D справляє приємне враження, все нове, блискуче, сучасне.
Порівнюючи з 2009 роком, коли я вперше прилетів літаком, зміни відчутні. Тоді він виглядав дуже маленьким і бідним. Я так зрозумів, що всіх пасажирів перевели до цього терміналу. Минулого року і автобуси не ставали, один Norwegian летів в той день і ехо лунало по терміналу. На цей раз я і не впізнав, стільки людей. Не знаю на скільки відсотків завантаженість, проте потенціал великий. Нема кому літати.
В терміналі були виставлені фото від Airfrance з зірками які літали цими авіалініями.
До аеропорту зручно добратись з залізничного вокзалу, лише ціни зросли, було 25 гривень, а зараз 40. Інфляція?
Минулого року на залізничному вокзалі і туалет був безкоштовний, а зараз 2.50. Не зрозуміло лише за що беруть ці гроші. Тоді було чисто і сухо, а цього разу сморід страшенний, вся підлога мокра і це о 12 годині дня.
В аеропорту всі процедури пройшов дуже швидко, при вильоті про гроші ніхто не запитував. Такі як я не вивозять з України, а ті хто вивозить - в того не питають, хай лише спробують запитати.
До вильоту було близько годині, тому я використав час для фотографування всього, що поряд.
Чоловік в автомобіль дуже гарно показує ту картину, яку я бачив дуже часто в Україні.
Доводилось навіть чути таке:
Вони думають, що платять нам , а ми думаємо, що робимо. Якось так.
Далі була посадка в літак. На цей раз місце було в хвості, це вперше мене так занесло. Всі інші рази був десь в районі крил. Звідси було видно як їх трясе. В літаках цієї компанії є безкоштовний інтернет, мабуть краще б його не було. Ну дууууууууууууже повільний, ЖЖ так і не зміг як слід завантажити. Все решта платно. В літаку знову зустрів жіночку з якою летів минулого року. Минулого разу вона була по переду, а цього разу на цьому самому ряді, що і я. Чому я її запам'ятав? О це дуже цікава українка з норвезьким паспортом. Того разу її вистачало кругом. Вона голосно пояснювала своїм українським друзям, що і як в літаку, потім вломала кусок пластмаси від стелі, коли налаштовувала силу "дуйки". Гріх не запам'ятати. Цього разу була сама і не запам'яталась нічим.
Далі був приліт в аеропорт Gardermoen в Осло. Цікавий аеропорт, великий, на мій погляд, більший чим Бориспіль. Пасажиропотік точно більший при тому, що в Норвегії проживає 5 млн чоловік. Добре що до наступного літака було більше 1,5 години, в іншому разі все могло бути дуже сумно.
По прильоті потрібно забрати свою сумку і з нею йти на другий поверх і заново реєструватись. В Києві так замотали сумку пластиком, що стюардеса, яка йшла в тому самому напрямку, розсміялась і запитала: " Ти на ній сидів"?
Але тут сюрприз, все потрібно робити самому. В автоматі роздрукувати квиток і наклейки для сумки. Багаж також потрібно здавати самому. Як тут справляються люди, що летять вперше я не знаю. І якщо між літаками мало часу - це також проблема. В аеропорту лише декілька чоловік які ходять по терміналі і можуть допомогти. Самому потрібно поставити сумку на стрічку і відсканувати наклейку. І тут мене спіткала невдача, на екрані показало вагу сумки в 21 кілограм, забагато. Потрібно щось виймати, люди можуть пропустити і пропускають, а машина ні. Що діставати? В руку попало сало, його і поклав в ручну поклажу. Все менше 20 кг, стрічка потягла сумку, а я пішов на огляд.
Дістав з рюкзака комп'ютер, сало залишилось. Пройшов рамку, лоток з комп'ютером також, а рюкзак завернули на ще один круг, чують гади що сало в ньому. Я вже тут починаю думати, що відберуть. А як же я без сала? Сідати з салом на потяг? А може пройде? Після другого кругу рюкзак з салом прямує в руки чорнявого хлопця в рукавичках, бачу, що не москаль, не має відібрати. Підкликає мене, просить відкрити. Відкриваю сумку, показую лоток і кажу: " сало, стратегічний національний продукт"! А він: " не ліквід"?! (No liquid). Тут хотів йому в лице плюнути, як це не ліквід? Ліквід, ще й який! Домашне сальце!!! І як після цього расистом не стати? Віддає сумку з салом і я з полегшенням йду на літак.
А в літаку людей... Займаю місце і за 40 хвилин я в Тронгеймі, точніше в аеропорту Værnes. В якому я успішно пропускаю один з потягів і ще годину чекаю на іншого...
А про потяг вже іншим разом.